Кажуть, що оприлюднене вчора висновок Європейської комісії із заявки України на членство в ЄС було готове вже наприкінці травня.. Єдине, чого не вистачало в цьому тексті і навколо чого точилися дискусії останніми тижнями, це головне — рекомендації щодо вирішення країн — членів ЄС у відповідь на заявку України.. Учора Єврокомісія нарешті визначилася та запропонувала надати Україні статусу країни-кандидата.. Після цього різко зросли шанси на те, що через тиждень Європейська Рада (тобто саміт ЄС) затвердить це рішення..

[see_also ids\u003d"

У Договорі про Європейський Союз лише одна стаття описує процедуру вступу нових членів – стаття 49. Її повний текст такий: «Будь-яка європейська держава, яка поважає цінності, зазначені у статті 2, і віддана їхньому поширенню, може подати заявку на набуття членства в Союзі. Європейському Парламенту та національним парламентам повідомляється про таку заявку. Держава, яка подає заявку, направляє її до Ради, яка діє одноголосно після проведення консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту, що діє більшістю складу своїх членів.. Умови прийнятності, погоджені Європейською Радою, мають бути враховані. Умови приєднання та обумовлені ним зміни до Договорів, на яких заснований Європейський Союз, є предметом договору між державами-членами та державою, яка подає заявку.. Договір спрямовується для затвердження у всі держави, які є договірними сторонами, відповідно до їх відповідних конституційних вимог».

Простіше цей складний текст слід тлумачити так: рішення приймають країни-члени. Що логічно, адже хто ще як не члени клубу повинен приймати рішення про прийняття нових членів. Саме країни-члени представлені у Раді ЄС (органі, що складається з міністрів країн — членів ЄС) та Європейській Раді — саміті глав держав та урядів країн — членів ЄС.. Хоча у тексті статті 49 прописано, що рішення приймає Рада, тобто міністри, очевидно, що насправді вони, як правило, лише оформлюють рішення, ухвалене лідерами країн ЄС на засіданні Європейської Ради..

Що може здаватися неочевидним після прочитання статті 49, але відповідає реаліям: це не одне рішення, а багато, бо процес вступу розтягнутий на кілька етапів. Очікуване рішення про надання статусу кандидата є лише першим ключовим етапом після подання заявки країни, яка бажає вступити до ЄС..

Європейський Парламент встиг уже двічі (у березні та червні) підтримати, причому абсолютною більшістю голосів, надання Україні статусу кандидата, але його позиція не є визначальною. Так висновок Європейської комісії має лише рекомендаційний характер. Але, на відміну від Європарламенту, Єврокомісія свої пропозиції зазвичай намагається попередньо узгодити — формально чи неформально — з країнами-членами, принаймні з найбільшими з них. Очевидно, це мало місце і зараз, коли виведення Єврокомісії було опубліковано наступного дня після візиту керівників ключових країн-членів до Києва з їхніми публічними заявами на підтримку якнайшвидшого надання Україні статусу кандидата..

Втім, важливою частиною підготовки політичного рішення була і попередня експертна робота українського уряду щодо надання відповідей на величезний опитувальник Єврокомісії щодо українського законодавства, установ та політики у різних сферах.. Цю велику технічну роботу, яку уряди багатьох країн-аплікантів (зокрема нинішніх членів ЄС) виконували понад рік, український уряд встиг зробити за місяць, що є абсолютним рекордом. Більше того, зробило якісно, \u200b\u200bадже не отримало жодних додаткових уточнюючих питань із Брюсселя.. Це, до речі, теж стало одним з аргументів на користь того, що Україна достатньою мірою відповідає критеріям і об'єктивно заслуговує на статус кандидата..

Складність підготовки висновку Єврокомісії полягає у розмитості критеріїв оцінки для ухвалення рішення про статус кандидата на вступ до ЄС.. Узгоджені Європейською Радою «умови прийнятності» (the conditions of eligibility), згадані у статті 49 Договору про ЄС, були сформульовані у 1993 році на засіданні Європейської Ради у Копенгагені і з того часу називаються «копенгагенськими критеріями членства».

Насправді вони вміщуються лише в один абзац: «Членство вимагає, щоб країна-кандидат досягла стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, права людини та повагу та захист меншин, існування функціонуючої ринкової економіки та здатність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами. Членство передбачає здатність кандидата взяти на себе зобов'язання членства, включаючи дотримання цілей політичного, економічного та валютного союзу».

Це критерії членства в ЄС, а не критерії надання статусу кандидата. Фактично вважається, що для набуття статусу кандидата потрібен певний достатній рівень відповідності цим копенгагенським критеріям членства.. Але який саме рівень є достатнім, залишається точно не визначеним. Саме тому була можлива ситуація, коли Єврокомісія підготувала аналітичний звіт, але вагалася з визначенням політичної рекомендації на основі цього аналізу.

[see_also ids\u003d"

Фактично Єврокомісія мала вибрати, вважати склянку наполовину повною або наполовину порожньою, і зрештою визначилася, що у разі України та Молдови це перше, у разі Грузії — друге. У всіх трьох випадках Єврокомісія сформулювала списки першочергових завдань, які мають виконати ці країни до кінця цього року, з тією різницею, що Україні та Молдові ці вимоги слід виконати після набуття статусу кандидата зараз, а для Грузії це передумови для надання цього статусу..

У випадку України всі сформульовані Єврокомісією завдання стосуються першого, політичного критерію членства в ЄС.. Це список із семи пунктів:.

відбір суддів Конституційного суду України на основі оцінки їх доброчесності та професійних навичок відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії;

завершення перевірки доброчесності кандидатів у члени Вищої ради юстиції та створення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

посилення боротьби з корупцією шляхом активних та ефективних розслідувань та судових вироків; призначення нового керівника САП; відбір та призначення нового директора НАБУ;

забезпечення відповідності законодавства щодо боротьби з відмиванням грошей стандартам FATF; ухвалення стратегії реформування всього правоохоронного сектору;

виконання антиолігархічного закону з метою обмеження надмірного впливу олігархів з огляду на майбутній висновок Венеціанської комісії;

ухвалення європейського закону про ЗМІ та створення незалежного регулятора ЗМІ;

завершення реформ законодавства щодо національних меншин відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії.

Одразу після оприлюднення висновку Єврокомісії, очевидно, узгодженого з лідерами Франції та Німеччини, низка країн, яких раніше зараховували до скептиків (Данія, Швеція, Нідерланди), заявили про свою підтримку рекомендації щодо надання Україні статусу кандидата. Хоча унеможливити несподіванки не можна, адже кожна країна-член має право вето. Проте, найімовірнішим сценарієм стає офіційне визнання України країною — кандидатом на членство в ЄС..

Нинішній список із семи пунктів Єврокомісії виглядає цілком реалістичним для виконання до кінця цього року за наявності політичної волі.. Тим більше, що, за словами Урсули фон дер Ляйєн, сам президент України зазначає, що ці реформи потрібно робити Україні заради самої себе, а не заради ЄС. Втім, так виглядає, що зовнішня рамка внутрішніх реформ у формі вимог ЄС до країни-кандидата все-таки буде доцільною для України на наступні роки, щоб раптом, так би мовити, не збитися з курсу..

Але зараз залишається незрозумілим, що ж буде після виконання цих семи кроків (або ще якихось, адже Європейська Рада може додати ще щось до запропонованого Єврокомісією списку). Чи вважатиметься це достатнім для переходу до наступного етапу — відкриття переговорів щодо вступу до ЄС? Принаймні, у висновку Єврокомісії про це не згадується, хоча, не виключено, така прив'язка може з'явитися у рішенні Європейської Ради..

Власне, найбільш оптимістичним розвитком подій буде, якщо наприкінці 2022 року ЄС констатує виконання передумов та вирішить відкрити з Україною переговори щодо вступу. Предметом таких переговорів є гармонізація законодавства, практики його застосування та функціонування установ у країні-кандидаті з нормами ЄС за 35 розділами (сферами). Причому тут треба буде запозичити все європейське законодавство, а не вибірково виконувати лише частину, інакше до ЄС не візьмуть.

У разі країн Центрально-Східної Європи, які вступали до ЄС протягом останніх десятиліть, такі переговори займали не менше трьох-шости років.. Після їх успішного завершення, певного часу — року, а то й більше — вимагали підписання договору про набуття чинності, його ратифікація всіма сторонами (у тому числі всіма країнами — членами ЄС), і нарешті воно набирало чинності.

На кожному з цих етапів процес може забуксувати або через наш регрес у реформах, або через політичне ветування з боку деяких країн-членів.. За останні два-три десятки років таких негативних прикладів у політиці розширення ЄС накопичилося дуже багато. Так, Туреччина, Чорногорія та Сербія розпочали переговори про вступ до ЄС відповідно у 2005-му, 2012-му та 2013 році, але досі не вступили через те, що, за оцінками ЄС, досі не досягли відповідності критеріям.

Натомість, є приклад Північної Македонії, яка є кандидатом з 2005 року, але її рух до членства в ЄС спочатку заблокувала Греція, потім трохи пригальмувала Франція, а з недавнього часу заблокувала Болгарія.. Причому одночасно від болгарського вето постраждала й Албанія, бо ЄС розглядає її в одному кошику із Північною Македонією..

Прогнозувати, коли саме Україна вступить до Європейського Союзу, невдячна справа. Але рух історії не зупинити: Україна стає частиною Заходу. Своїм героїзмом ЗСУ відкрили для України двері до Євросоюзу. Тепер політики мають реалізувати цей шанс та забезпечити виконання всіх вимог до майбутнього члена ЄС.

[votes id\u003d"