Навіть незважаючи на безмежну мужність та героїзм українського народу, який захищає від рашізму не лише Україну, а й Європу, дехто в цій самій Європі не наважується визнати європейську перспективу нашої країни та погодитись надати їй статус кандидата у члени ЄС.. Більше того, вигадує якісь дивні аргументи, щоб пояснити, чому ЄС не зможе цього зробити, принаймні на червневому саміті. Зокрема, з Берліна, Відня, Парижа, Гааги нам розповідають про «балканську чергу». Мовляв, країни Західних Балкан — ЗБ-6 (Албанія, Боснія та Герцеговина (БіГ), Косово, Північна Македонія, Сербія, Чорногорія) вже давно чекають, і буде «несправедливо» та «помилково», якщо Київ їх випередить. Далі за всіх пішов французький держсекретар у європейських справах Клеман Бон, який вважає, що Україні потрібно 10–15 років для досягнення членства, тому й недоцільно розглядати «українське питання» на червневому саміті Євросоюзу.

Чому окремі члени Євросоюзу намагаються загальмувати це питання та протиставити Україну всьому регіону? Можливо, хтось із глав країн-членів ЄС виконує «замовлення» російського лідера. Хтось, напевно, вбачає небезпеку у розширенні ЄС ще на 40 мільйонів людей та понад 600 тис.. кв. км. Але ЄС не бачив небезпеки, коли протягом «п'ятої хвилі» розширення у 2004–2013 роках прийняв 13 країн із 108 мільйонами населення. То невже когось лякають лише 40 мільйонів українців? Українці, орієнтовані на створення своїми руками кращого життя, з гарною освітою та вмінням працювати можуть стати ще одним, новим «двигуном» для ЄС. Чи не загрозою. І не причиною неотримання в червні статусу країни-кандидата.

Біг на місці.

Чи дійсно несправедливо щодо країн ЗБ-6 надати Києву статус країни-кандидата? Подивимося на нинішні успіхи країн цього регіону в євроінтеграції. Заодно нагадаємо, що ЄС як мінімум тричі підтверджував європейську перспективу ЗБ-6 і жодного разу не пообіцяв її Україні. Погодьтеся, це точно несправедливо.

У лютому 2018 року ЄС схвалив Стратегію розширення та розбив шість країн на три групи, залежно від ступеня виконання домашніх завдань у контексті євроінтеграції та успіхів у виконанні acquis communautaire, тобто адаптації внутрішнього законодавства до права ЄС за 35 главами.

На думку стратегів з ЄК, пари виглядають так: Албанія та Північна Македонія (С. Македонія); Сербія та Чорногорія; Боснія та Герцеговина (БіГ) та Косово.

Албанія та Північна Македонія. Перша з них набула статусу країни-кандидата у 2014-му і за шість років виконала всі підготовчі умови.. У березні 2020-го Єврокомісія рекомендувала розпочати вступні переговори, які вже неодноразово відкладалися.. 21 травня голова європейської ради Шарль Мішель знову підтвердив готовність Албанії до початку вступних переговорів із ЄС.. Але коли вони почнуться, поки що не може сказати ніхто.

Північна Македонія стала кандидатом у 2005 році, і через 15 років ЄК вирішила, що вона готова вступити в переговори про вступ разом з Албанією.. Але тут прокинулася Болгарія, яка заблокувала початок переговорів, висунувши низку історико-лінгвістичних вимог до Скоп'є. Вже другий рік дві сусідні країни намагаються досягти компромісу, але віз і нині там..

Таким чином Болгарія заблокувала початок переговорів одразу для двох країн — Албанії та С. Македонії, а отже, і повчання ними членства. У Брюсселі розводять руками: нічого не можемо вдіяти, країни мають домовлятися. Як наслідок — посилення у країнах ЗБ-6 євроскептицизму, що межує із розчаруванням.

Сербія та Чорногорія; Ще у 2018 році їм прогнозували, що у 2025 році вони стануть членами ЄС..

Сербія має статус країни-кандидата з 2012 року, переговори йдуть по 18 глав aquis communautaire, і лише по двох главах вони завершені. Так собі результат, не дуже оптимістичний. Це підтвердило критичний звіт Єврокомісії за 2021 рік про виконання Сербією своїх завдань. У ньому відзначено відкіт з питань забезпечення верховенства прав та прав людини, свободи медіа та інших.

Але найбільше Брюссель дратує спроба президента Олександра Вучича всидіти на двох стільцях — і гроші з фондів ЄС отримувати, і з Путіним дружбу керувати. Саме тому низка депутатів Європарламенту у березні нинішнього року запропонувала заморозити переговори з Сербією, якщо вона не змінить проросійську позицію та не підтримає санкції ЄС проти Росії.. Керівники ЄК неодноразово зазначали, що Вучич і надалі може втілювати в життя путінську модель, але має визначитися з напрямком розвитку країни та припинити вдавати, що він рухається до членства в ЄС..

Зберігається і проблема із визнанням незалежності Косова, без чого важко уявити наближення Белграда до Євросоюзу. Тобто стати членом ЄС у 2025 році Сербії поки що проблематично.

Чорногорія з 2010 року має кандидатський статус і відкрила переговори з усіх 33 розділів (за двома розділами вони не були потрібні). Але ефективність, як і в Сербії, не дуже висока, — закрито лише два розділи..

Доповідь ЄК за 2021 рік зазначає, що після динамічного руху в попередні роки країна тупцювала на місці.. Знову вказується на відсутність результатів у боротьбі з корупцією, організованим криміналом, «відмиванням» грошей, на брак співпраці між державними установами та цивільним сектором..

Уряд Кривокапіча практично зупинив євроінтеграцію країни та залишив своїм наступникам купу проблем, чому були раді на Росії. Новий уряд, обраний у квітні, отримав проблеми, які ставлять під сумнів набуття членства в ЄС у 2025 році..

БіГ та Косово. Не буде великою помилкою оцінити їх у євроінтеграційному забігу як аутсайдерів.

БіГ у 2016 році подала заявку на вступ до ЄС та одразу отримала опитувальник, відповіді на який підготувала у 2018 році, але вони не задовольнили ЄК, і досі жодна з глав aquis communautaire не закрита. Щорічні висновки ЄК не залишають сумнівів: країна не готова ні до статусу країни-кандидата, ні до вступних переговорів.. Про яку євроінтеграцію БіГ можна говорити, якщо після останніх виборів уряд практично не працює, а країна перебуває на межі розколу?

З Косово теж все просто: незважаючи на підписану у жовтні 2015 року Угоду між ЄС та Косово про стабілізацію та нормалізацію, реальних кроків на цьому шляху Приштіна не зробила. Причин багато, але принципово важливих, що блокують євроінтеграцію країни, дві — невизнання незалежності Косово п'ятьма країнами ЄС та неврегульованість відносин із Сербією..

При цьому саме в Косові зберігається найвища підтримка курсу на інтеграцію до Євросоюзу та НАТО.. Пріштіна приєднується практично до всіх антиросійських санкцій. І надає чималу допомогу Україні у захисті від російської агресії, наприклад, у підготовці фахівців з розмінування, передає гуманітарні вантажі та приймає біженців з України..

Як бачимо, євроінтеграція ЗБ-6 не дуже динамічна і нагадує біг на місці в очікуванні, коли ці країни покличуть до ЄС.. То чому ж несправедливо надати Україні статусу країни — кандидата на вступ до ЄС (які вже мають чотири країни ЗБ-6) у червні та розпочати вступні переговори.? І як взагалі причетні країни ЗБ-6 до української євроінтеграції.? Така прив'язка України до ЗБ-6 некоректна та небезпечна. Це може посіяти недовіру між країнами (на радість кремлівському диктатору) та зупинити процес євроінтеграції для всіх. Україна нікому не перебігає дорогу. Що визнав верховний представник ЄС з питань закордонних справ та безпекової політики Жозеп Боррель, зауваживши, що це два різні процеси.

Не конкуренти, а компаньйони Так що ж потрібно зробити офіційному Києву, щоб отримати статус країни-кандидата, в стислий термін розпочати вступні переговори і не посваритися не лише з країнами ЗБ-6, а й із потужними європейськими гравцями? Це могли б бути такі кроки.

Перше — серйозно зайнятися формуванням груп лобістів України, куди залучити не лише політиків, а й журналістів, представників наукових, ділових та творчих кіл, української громади, а також забезпечити відповідне фінансування.. За експертними оцінками, Україна витрачає на лобізм у ЄС лише близько 2 млн дол.. щорічно. Це менше, ніж аналогічні витрати Сербії, Палестини, Болівії. Слід розуміти, що лобізм сьогодні – дуже дорога робота.

Другий – забезпечити дипломатичну присутність у Косові (відділ посольства, консульство, торговельну місію) як перший крок щодо визнання його незалежності. А в контексті набуття статусу країни-кандидата та взагалі євроінтеграції це може сприяти посиленню позиції Києва..

Третій — посилити дипломатичну присутність у країнах ЗБ-6 та зрозуміти перспективність політичної, економічної та військово-технічної присутності у регіоні, а також його важливість для системи безпеки Європи..

Четвертий — треба бути готовими, що нашу заявку на червневому саміті ЄС лише візьмуть до уваги. Прийняти це спокійно, без різких заяв і не опускаючи рук, продовжити дипломатичне наступ по всіх напрямках.. Але запам'ятати всіх, хто не підтримав Україну. На потім.