Когда мы слышим словосочетание "борьба с теневой экономикой", то обычно представляем нелегальные сигареты или алкоголь, поддельные акцизные марки или их контрабанду на таможне. Но это лишь вершина айсберга. На самом деле "тень" в Украине – это не одна сфера, а целая параллельная экономика со своими правилами, логистикой, участниками и механизмами выживания. И пока государство видит лишь отдельные ее фрагменты, то бюджет страны ежегодно теряет сотни миллиардов гривен.
Далее текст на языке оригинала Скільки коштує "тінь"? Оцінки різняться, але навіть за офіційними даними Мінекономіки частка тіньової економіки сягає близько третини ВВП. Це означає, що кожна третя гривня створюється поза законом: без податків, звітності й соціальних гарантій. А якщо додати "сірі" зони, де порушення хоч і очевидні, але формально не доведені або не потрапили у поле зору правоохоронних та контролюючих органів, то цифра може бути ще більшою.
Причини цього явища не лише в жадібності або слабкому контролі. Вони часто ховаються у системних вадах: недовіра до держави, складні податкові процедури, нестабільність правил гри, брак інституційної пам’яті, тощо. Бізнес не йде в тінь із задоволенням, він ховається туди від хаосу.
"Тінь" – це не лише контрафактний тютюн і алкоголь, про які згадують у більшості публічних дискусій про тіньову економіку. На жаль, є й інші сфери, які залишаються поза увагою. По-перше, надра, адже Україна щороку втрачає мільярди через незаконний видобуток бурштину, піску, щебеню, а також мінеральних вод (існує багато кейсів, коли регулярно фіксуються факти нелегального видобутку). Це не просто "місцеві дрібні схеми" – це системний дренаж місцевих бюджетів і природних ресурсів. Крім того, під надрами потрібно також розуміти і нелегальний видобуток корисних копалин, коли йдеться не лише про дрібні кар’єри, а й великі сегменти: руду для металургійних підприємств, вугілля, нафту та газ. Значна частина експериментальних і навіть законсервованих свердловин продовжує фактично працювати нелегально, а незаконні врізки у трубопроводи стали окремим видом "бізнесу". Втрати держави від цих схем обчислюються мільярдами гривень щороку. По-друге, митниця і зовнішньоекономічна діяльність через заниження митної вартості, "скрутки" при експорті, неповернення валютної виручки, тобто класичні методи, які десятиліттями висмоктують з економіки ліквідність. По-третє, паливо і енергетика: від "сірих" АЗС до псевдодистрибуції, наприклад, дизелю, що занижує акциз. По-четверте, не менш масштабна "тінь" у аграрному секторі. За оцінками аналітиків, до чверті сільськогосподарських земель обробляються в тіні, за готівку, без сплати податків і без офіційної звітності. Частина експорту відбувається через фіктивні фірми із заниженням вартості продукції та без повернення валютної виручки. Це не лише втрата податкових надходжень, а й викривлення конкурентного середовища, у якому чесний фермер програє тому, хто працює поза правилами. І, звісно, зарплати у конвертах, дроблення на ФОПів, онлайн-гемблінг та фіктивні компанії, що існують лише на папері. Це не просто набір схем. Це інфраструктура ухилення, яка живе своїм життям і часом навіть пристосовується швидше, ніж держава.
Податок на хаос Один із головних вузлів тіньової економіки – це система ПДВ. В Україні давно сформувався парадокс: держава намагається боротись зі "скрутками", але часто карає не тих. Система моніторингу СМКОР задумана як аналітичний фільтр, що відсікає фіктивні накладні, але на практиці часто блокує реальні підприємства, тоді як справжні "фіктарі" обходять бар’єри.
За різними оцінками, втрати бюджету від фіктивного ПДВ вимірюються десятками мільярдів гривень щороку. Але проблема не лише у грошах, а в тому, що коли бізнес не впевнений, що завтра його податкову накладну не "заблокують" без пояснення, він не інвестує, не розширюється, не довіряє. А недовіра – це найгірша тінь, яку важко виміряти у відсотках ВВП.
Куди ж "зникають" гроші? Механізми тінізації давно еволюціонували. Якщо колись це були примітивні схеми "на папірцях", то сьогодні це цілі мережі із залученням ІТ-рішень, фіктивних компаній, банків-посередників і псевдоаутсорсерів.
Є два рівні гри: "оператори", які безпосередньо крутять схеми, і "архітектори", які їх проектують, підлаштовуючи під законодавчі шпарини. Саме останні і є справжньою проблемою. Тому й відповідальність має наставати не лише для "виконавців", а передусім для організаторів економічних схем, адже головне – це боротьба з причиною, а не наслідками схеми. І саме в цьому напрямку варто реформувати кримінальне законодавство.
Боротись із тінню можна двома шляхами: репресією або системністю. Перша стратегія дає короткочасний ефект, бо, наприклад, сьогодні "накрили" одну схему, а завтра виросли три нові. Друга ж вимагає часу, але формує середовище, де тінь стає невигідною. Що для цього потрібно:
Окремо варто згадати зареєстрований у парламенті законопроєкт про створення "Реєстру дропів". Йдеться про осіб, через яких проходять фінансові операції без реального економічного змісту. Запровадження такого реєстру може стати ефективним кроком у боротьбі з "сірими" фінансовими схемами, адже дозволить ідентифікувати фіктивні ланцюги переказів. Водночас цей інструмент містить ризик надмірного контролю за громадянами: важливо, щоб система мала прозорі критерії, процедуру оскарження і не перетворилась на механізм довільного блокування рахунків.
Боротьба з "тінню" – це питання економічної безпеки. Коли держава втрачає мільярди через тінь, вона втрачає не лише гроші, вона втрачає спроможність. Під час війни це особливо критично. Бо кожна гривня, що пішла у "схему" – це гривня, якої не вистачить на зброю, відбудову, освіту чи медицину.
Тіньова економіка є не абстрактним поняттям і не внутрішньою статистикою. Це питання виживання. І якщо ми не навчимося боротися з нею системно, то жодна податкова амністія чи міжнародна допомога не компенсують втрату довіри.
Україна може перемогти у цій боротьбі. Але для цього треба перестати зводити "тінь" до контрафакту. Це не боротьба з дрібною злочинністю – це стратегія економічної безпеки. І саме з цього має починатись розмова про відновлення держави.